Уже з понеділка, 22 листопада, учні Києва, а також Івано-Франківська повернуться за парти після тривалого дистанційного навчання через погіршення ситуації з поширенням коронавірусу. Проте далеко не всі учні рвуться після чергового локдауну до школи. Є й ті, хто прагне і далі вчитися вдома.
У коментарі "Освіторія Медіа" психолог Олена Шамрай дала кілька порад, як дітям безболісно повернутися на навчання в класи.
Як стверджує експерт, є діти, для яких офлайн-навчання - це нудна дорога по морозу та в напівтемряві до школи та назад замість якихось приємних занять. Це згаяний час, роздратування через відповіді інших учнів: або тому, що всі їм видаються такими розумниками, а вони губляться, або, навпаки, бо вони вже все зрозуміли, зробили, прочитали, а однолітки роблять все повільно та говорять, здається, казна-що.
Що робити? Батькам важливо знати, які причини приводять до такого. Це той випадок, коли точне визначення проблеми - вже велика частина її вирішення, наголошує психолог.
- Комп’ютерна залежність
Вміння орієнтуватися в гаджетах потрібне сучасній дитині. Але, трапляється, хлопчик чи дівчинка мріють, аби все життя перейшло у віртуальну дійсність. Відриватися від планшета, смартфона чи ноутбука взагалі не хочеться. Реальність здається нудною, дратує. Зазвичай це буває з дітьми, яким дозволяють безконтрольно грати в комп’ютерні ігри чи зависати в соцмережах, говорить психолог.
"Дистанційка сприймається теж майже як чергова гра. У цьому немає нічого поганого, особливо якщо дитина ще в початковій школі. Але добре було б, щоб і спілкування, прогулянки, спорт, шкільне життя теж цікавили. До слова, саме на карантині деякі родини не слідкують за тим, скільки часу дитина проводить з гаджетом. Якщо проблема у двотижневому зриві, тоді просто виправляйте ситуацію. Доведеться витратити на дитину значно більше часу, ніж зазвичай. Запропонуйте відпочинок на свіжому повітрі, пройдіть спільну майстерку, займіться хобі разом з дитиною чи знайдіть якісь інші радощі в реалі. Гаджети тимчасово обмежте, але якась розвивальна онлайн-гра чи віртуальна екскурсія (теж разом) необхідні, аби перехід не був різким", - радить експертка.
Проте, будьте уважні, якщо ж ідеться про сформовану комп’ютерну залежність, коли дитина і до локдауну не могла навіть пів години провести без гаджета, а зникнення інтернету доводило її до нестями, Шамрай радить звернутися до психотерапевта.
- Не підходить режим
Інколи причина дуже проста, але вагома: повернення до школи асоціюється з ранніми підйомами, а дитина за біологічним годинником "сова". Можливо, до закладу освіти доводиться добиратися понад годину.
Читайте такожОнлайн не можна офлайн. Хто допоможе розв’язати проблему дистанційного навчання і повернути дітей за парти
"Якщо немає змоги це змінити (інколи краще перевести у школу ближче або ту, де заняття починаються пізніше), то варто хоча б прослідкувати, щоб школяр висипався. Інколи в 1–2-му класі варто навіть ввести денний сон, хоча дитина вже давно цього не потребувала. Але якщо зазвичай вона пізно вставала, може не вистачати загального відпочинку. Навіть якщо в ліжко ввечері вона йде вчасно, "сови" можуть ще годину, а то й більше, не спати", - говорить Шамрай.
- Страх низьких оцінок
Найтиповіша причина в початковій школі. Більшість маленьких учнів, доки ще не ставлять оцінок, упевнені, що будуть відмінниками. Перший негативний досвід, звісно, розчаровує. Особливо якщо вчитель поводиться "по-старому", непрофесійно: дорікає невдачами, соромить при інших. Але це стрес, з яким дитина дасть раду.
"Справжній страх, аж до небажання ходити до школи, розвивається лише якщо за так звані погані оцінки сварять або карають вдома. Особливо важко, якщо батьки не займаються з дитиною, вона не може отримати допомогу, якщо чогось не розуміє. Або ж тато чи мама сидять до першої ночі над домашніми завданнями у 3–4-х класах, при цьому так нервують та критикують, що і ці заняття викликають побоювання. Знизьте вимоги до дитини, орієнтуйте її на компетенції, а не оцінки, допоможіть розібратися з прогалинами в знаннях — і маленький школяр із задоволенням бігтиме до школи", - радить психолог.
- Конфлікт з однокласником чи вчителем
Найтиповіша причина для підлітків. Сварка з кимось, навіть з учорашнім другом, може зробити тяжким перебування в колективі. З учителем школяр теж може не зійтися характером. Звісно, в ідеалі педагог не дасть цьому вплинути на навчання, але в житті не завжди все буває правильно. Особливий різновид - нерозділене кохання або проблемне спілкування хлопця з дівчиною чи навпаки, які раніше звали себе парою, особливо ставилися одне до одного. Для однієї зі сторін може взагалі нічого не відбуватися, життя продовжується, а для другої навіть бачити цю людину в класі нестерпно.
"Спробуйте дізнатися, що відбувається. Якщо існує довіра в родині, то після делікатних запитань рано чи пізно підліток розповість про це. Можливо, знайдеться спосіб розв’язати конфлікт чи змиритися з байдужістю "краша", як нині кажуть тінейджери. Поради (але не повчання) батьків можуть стати в пригоді. Інколи не обійтися без психолога", - стверджує Шамрай.
- Булінг
Найгірший випадок, якщо в класі булінг. І не лише жертва знущань, а інколи й свідок, якого не чіпають, але який не знає, що робити, не хоче йти на заняття. Бо бачити, як на твоїх очах когось ображають, і почуватися безсилим — теж важке переживання. Така дитина на питання батьків, чи не посварилася з ким, бува, чесно відповідає, що ні. Тож прямих питань буде не досить.
"Зрозуміти ситуацію можна, якщо терпляче та доброзичливо розпитати, як спілкуються діти на перерві, кого в класі бояться (чи немає таких), з ким хочуть і з ким не хочуть грати та чому, як жартують одне над одним, на що інші діти ображаються. Якщо йдеться про булінг, батьки повинні звертатися до педагогів. Нині є закон про запобігання булінгу та цілий алгоритм, як діяти. Інколи доведеться розв’язувати питання навіть не на рівні школи", - наголошує психолог.
- Труднощі в комунікації
У кожному класі є свої зірки, з якими всі хочуть товаришувати, та одинаки, з якими мало хто спілкується. Якщо так сталося через те, що дитина — інтроверт, втомлюється від спілкування, полюбляє усамітнення, тоді все добре. Але якщо проблема в невмінні спілкуватися, це може бути щоденним стресом. Хлопчик чи дівчинка думають, чому ж обирають для гри та розмов інших, що зі мною не так. Поступово розвиваються комплекси.
"Якщо дитина не є жертвою булінгу, тоді зазвичай справа в низькій емпатії, невмінні правильно трактувати невербальні (безсловесні) сигнали, розрізняти чужі почуття. Усе це поправно: комунікативну компетентність можна розвинути, треба лише батькам приділити цьому час та увагу. Є чимало способів розвинути емоційний інтелект. Ще з колективу, трапляється, випадають надто сором’язливі, тривожні діти. Треба знайти причину такої поведінки і допомогти розслабитися. Дати цьому раду може психотерапевт", - говорить Шамрай.
- Перевантаження
Тут може бути причина навіть не в школі. Навіть якщо уроки дистанційно проходили в повному обсязі, то гуртків та додаткових занять точно не було. У малюків залишався час на ігри, у підлітків - на хобі. Трапляється, саме необхідність ходити в басейн щопонеділка, на англійську щовівторка, на тренування щосереди, до репетитора щочетверга позбавляє цього. Тож якщо дитина перевантажена, локдаун був для неї такою собі оазою в пустелі. І якщо навіть двох тижнів не вистачає на перепочинок, кількість секцій та гуртків варто терміново зменшити, наголошує експерт.
- Брак уваги
Це проблема 6–10-річних дітей. Коли дитина була вдома, батьки постійно звертали на неї увагу. І на дистанційних заняттях сиділи, і спільно справами займалися, і на прохання часом розважали. Повернення до звичнішого життя може означати, що син чи донька почуваються дещо залишеними, тому й хочуть продовження локдауну.
"Пообіцяйте, що хоча б один вихідний буде присвячено дитині (і, звісно, дотримайте слова), — і проблема зникне", - радить Шамрай.
- Самостійність
Інколи старшокласники, а може й самостійні відповідальні діти з 5–9-х класів під час дистанційних занять усвідомлюють, що вдома можуть навчатися швидше, цікавіше, зручніше, ніж у звичному класно-урочному режимі. Не треба рахувати хвилини до кінця уроку, відволікатися на те, що бешкетують однокласники, проходити матеріал у тому темпі, як треба іншим та вчителю.
"Тобто є діти, які дійсно усвідомили переваги дистанційного навчання та здатні самостійно себе контролювати, не знижати навчальні успіхи. Тоді це не проблема, а можливість. Родина має серйозно обговорити перехід дитини на дистанційне навчання. Нині для цього достатньо лише заяви", - говорить психолог.
